дві дівчинки золотокосі

з розмаяним по плечах волоссям

в якихось псевдогуцульських строях

Ґретель і Ґретхен зі скрипкою-альт і ґобоєм

чітко нервово зашвидко виконують "Лібертанго" Пьяцолли

у переході між станціями метро

                                   "краще би йшли до школи"

бурмоче мужик з надувними кульками і цукровими півниками

не тільки йому дівчата здаються дивними

не схоже що їм потрібні батьки або гроші на операцію

їм би збирати карму на депортацію

з цього калічного світу з цієї країни загуслих тіней

куди-небудь ближче до Арґентини чи Атлантиди звідки зрадливий Еней

не виведе їх у рабство еміграційного табору для менеджерів середньої ланки  

у замкнений простір вибору між бабою і лесбіянкою

сподіваюся скромні мої інвестиції

вкладені у футляр для скрипки

допоможуть Ґретель і Ґретхен на five steps отримати статус біженок

щоби ніколи більше не повернутись до нашої спільної клітки           

коли ти вранці безладно вештаєшся своєю внутрішньою територією –

внутрішнім двориком, внутрішнім патіо, -

наштовхуючись на кущі, перчеплюючись об камінці й між плитами шви,

а думки шурхотять старими газетами, клаптями масного паперу,

в який загортали колись канапки,

думки проносяться над головою - черкають по димарях,

гулюкають під ногами, видзьобуючи якісь крихти,

коли ти плаваєш неквапом у цьому своєму ранковому хаосі,

підозрюючи, що сон триває, що цей затишний внутрішній простір –

тільки малюнок сновиди на калюжах після нічного дощу,

коли ти готовий знову пірнути в озеро глупої безвісті, -

листоноша бадьорий з ноги прочиняє хвіртку,

лунко вітається, сполохавши голубів, сміття і туман,

-          ну що там у тебе, - запитуєш, розуміючи, що прокидаєшся,

що марно вже прикидатися, ніби ти у безпеці, ось-ось дістанеш п’ятами дна,

-          Вам телеграма, - звітує радісно листоноша, - розпишіться, будь ласка,

і ти читаєш в непевному сяйві світанку:

"Я вже близько. Зустрінеш? Смайл. Тчк."